На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

А.А. Потебня. Теоретична поетика

Реферати > Література світова > А.А. Потебня. Теоретична поетика

І. У давнину було розповсюдженим вірування, що моральні властивості людини залежать від переважання однієї з стихій, з яких він створений.

З одної рукописної збірки Костомаров наводить таку цитату: “ від землі тіло: та людина темна, неговірка; від моря кров у чоловіка, і той холодний; від вогню жар, то сердита людина; від каменю кість, то скупа і неласкава людина.”

Для нас досить буде сказати про одну стихію – камінь. Вищезазначений зв’язок уявлень “камінь – кість” і “скупість” досить народний тому, що підтверджується мовою, що подає доволі багато прикладів переходу значення від каменя і кістки до скупості. Скупість створювалась в образі каменя, кістки, пня, предметів туго пов’язаних, стиснутих і твердих. Такий погляд на моральну якість людини, а сукупно й така пам’ять внутрішньої форми, можливі лише до тих пір, поки ми звертаємо увагу на один вік сукупності, а саме на відношення скупого до інших, на його несподіваність, доки не побачимо, що ця непіддатливість може взагалі не бути скупістю. Чим більш успішно відбувається те узагальнення і поглиблення, до якого думка скерована словом, і чим більше змісту накопичується у слові, тим менш потрібним стає початковий пункт відправлення думок (внутрішня форма), в тому разі, якщо дійдемо до поняття про скупість як про перебільшення і ненормальне прагнення віддавати перевагу можливості насолоджування благами життя дійсній насолоді, тоді необхідне наочне значення таких слів як маклак, жила загубиться поміж інших ознак, що є більш важливими для нас і більш узгодженими з дійсністю. Таким чином, розвиток поняття із чуттєвого образу і втрата поетичності слова - явища взаємозумовлені одне одним; єдина причина загального для всіх мов прагнення слова стати лише знаком думки це психологічна, по-іншому не може бути тому, що слово не статуя, створена і підвласна дії повітря, дощу та інших явищ; воно живе лише тоді, коли його вимовляють; його матеріал - звук, досить проникнутий думкою і усі звукові зміни, що прикривають для нас значення слова, виходять із думки.” /с. 40-42/.

ІІ “Тепер зверніть увагу на способи поєднання образів складної басні і на кількість їх вживання. Ми вже домовились вважати дію під образом у поетичних творах, а не тільки образ у тісному сенсі слова, який складає зміст пластичних творів. Басня, що я маю на увазі (“Ячмінь” Гребінки), відступає від цього правила. “Розмовляють син з батьком. Син питає у батька, чому на ниві багато прямих колосків і дуже мало схилившихся до низу, і додає: ніби ми, неписьменні, перед великим паном… Відповідає тоді батько: прямі колоски пусті, вони без користі ростуть на ниві, а ті що схилились то божа благодать, вони нас годують.” “ Тепер я розумію, чому наш писар задирає голову,” - додав син. “Ця басня поділяється на дві частини. Співставлення А (колосся) з Б та Б’ ускладнюють застосування цього А до скромністі гідних та високомірства нікчемних і непотрібних людей, обмежуючи його відношеннями одного стану до іншого, відношення землероба до станів і звань.

Перш ніж продовжувати, я зроблю невеликий відступ. Слово моральний має подвійне значення. По-перше, воно є протилежним слову аморальний, коли ми кажемо, що обманювати аморально; по-друге, коли воно відноситься до всіх відношень між людьми; у цьому значенні називають відомі науки моральними або морально-політичними; у такому розумінні, моральним наукам протиставляються не аморальні, а ті, що належать до сфери моральних, що знаходяться поза людськими відношеннями.

Тому можна сказати, що красти відноситься до сфери моральності, це морально тому, що відноситься до натур. У цьому значенні вживається німецьке слово moratsch.

Цей відступ був потрібний для того, щоб не зупинятися на ньому при визначенні басні Лессінга, який говорить: “Якщо підвести загально-моральне твердження /satz/ до окремого випадку і розповісти цей випадок як справжній, тобто не як приклад або порівняння, а немовби це трапилось насправді, причому так, щоб ця розповідь слугувала до наочного пізнання загального твердження, тоді цей твір буде баснею”.

Таким чином, маємо готовий рецепт, з якого треба робити висновок, що спочатку в думці існує загальне моральне утвердження, наприклад, що “ласощі шкідливі”, або “сильний поглинає слабшого”, а потім до цих загальних положень ми пригадуємо – до першого – басня про Ворону та Лисицю, до другого – що якийсь звір з’їв якогось птаха або тварину, а сам в свою чергу, був з’їдений іншим звірем.”

Кажучи так, виходить немовби то спочатку існує загальне положення, яке потім підпорядковується якомусь окремому випадку, або, як висловлюються французькі теоретики, перетворюється в іносказання, ховаються в ньому.

У застосуванні до мови це означення, що слово спочатку позначає цілий ряд речей, наприклад, стіл взагалі, або цілий ряд якостей, дій, а потім, зокрема цю річ, цей стіл, цю дію.

Якщо це дійсно так, то постає питання: звідки взялося це загальне? Висновки наших міркувань і спостережень є доказ, що загальне виникає не інакше, як у складання багатьох окремих, і добуток загальних думок відбувається з відомими зусиллями, що бувають настільки великими, що до деяких узагальнень людство доходило лише протягом багатьох тисячоліть свого життя; що багато мов, а значить і їх носії, взагалі не можуть виразити відомих узагальнень, або виражати їх не в повному обсязі тому, що ці узагальнення не складають загального надання середнього рівня тих, хто говорить.”

ІІІ “До вашої уваги, пропоную ще одне прислів’я пояснене Далем: “Із хати сміття не виносити.” Застосуємо до нього два прийоми, про які я розповідав. Не важко визначити їх походження. Але що це за порада: не виносити сміття з хати? Це може здатися безглуздим і неохайним, але, якщо прийняти до уваги час і середовище, де виникло це прислів’я, то воно стає досить обгрунтованим. По-перше тому, що в старих хатах пороги були дуже високими, інколи в піваршина, і тому зробити це було неможливо без особливих пристосувань.

По-друге, у смітті знаходяться залишки проживаючих в ній людей, їх слід, який віддає людину під владу іншої. Це вірування має свої коріння у глибокій давнині. У різних народів існувало вірування, що зображення людини є певна таємнича заміна людини.

Наприклад, в одній еклозі Вергілія коханка для того, щоб привабити до себе відсутнього коханого і причарувати його, із воску зліпила його зображення, возила навколо алтарю, приговорюючи: “ducite ab urbe dorum, mea carmina, ducite Daphnin”, у перекладі це звучить так: “ мої заклинання, приведіть Дафніса додому”. Вона вважає, що те, що вона здійснює над куклою, здійснюється і над першообразом.

Якщо одна людина ненавиділа іншу і бажала її смерті, то ліпили із воску зображення ворога і ножем пронизували його серце, будучи впевненим, що одночасно пронизує серце живої людини, свого ворога. Таке ж значення мав і слід людини, залишений на піску.

Для того, щоб заставити людину покохати, беруть слід від її ноги, залишений на піску, кладуть його у розжарену піч і говорять: “Як горить слід так і серце (ім’я) нехай горить до мене.” Зрозуміло, що при такому віруванні було б злочином викидати сміття з хати; воно заміталося під лавку, а потім спалювалось у печі. До сих пір вислів “Не виносити із хати сміття” - це не поетичне створення, а прозове життєве правило. Але за яких умов воно стало поетичним прислів’ям?

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат


topobzor.info

https://topobzor.info

алиэкспресс мейзу