На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Властивості актиноміцетів виділених із ризосфери ялівця високого

Реферати > Хімія > Властивості актиноміцетів виділених із ризосфери ялівця високого

Антагонізм може безпосередньо проявлятися у грунті при високому рівні внесення ( 108 – 109 клітин на 1 г. грунту ). Щільність популяції актиноміцета, яка піддається дії популяції антагоніста, різко падає із перших днів дослідження, і рівень її стабілізації знаходиться на декілька порядків нижче рівня стабілізації інших популяцій. Однак це не призводить до смерті популяції актиноміцетів, який піддається дії антагоністів. При спільному внесені пари популяцій актиноміцетів-антагоністів у нестерильний грунт на рівні 106 клітин на 1г грунту щільність двох популяцій актиноміцетів-антагоністів завжди нижча, ніж при окремому внесені. Загибель популяції Arthrobacter globiformis чутливої до геліоміцину якого продукує S.olivocinereus реєструвалась як в рідкій бінарній культурі , так і при внесені їх популяцій разом у не стерильний грунт. Таким чином, показано, що регуляція по типу антагонізму реальна у нестерильному грунті і може ціленаправленно використовуватися для зниження чисельності небажаної популяції [11]. Підбір пари мікроорганізмів, пов’язаних антагонізмом, і їх спільне внесення дозволили прослідкувати дію механізму антибіозу безпосередньо у грунті, що доводить про значення цього механізму для регулювання взаємовідносин у грунтовому мікробоценозі [6].

Чисельність й поширення актиноміцетів у довкіллі а також морфологічні і фізіологічно-біохімічні ознаки й властивості обумовлені впливом таких специфічних факторів навколишнього середовища, як температура, рН, кисень, гідростатичний тиск, концентрація мінеральних солей і органічної речовини й інші.

За потребами у кисні більшість актиноміцетів відносяться до мікроаерофілів. Для їх розвитку достатньо невеликого притоку повітря. Більшість культур однаково добре ростуть як на поверхнях рідких середовищ, так і в глибині [13]. Порівняно небагато актиноміцетів відносяться до строгих аеробів і вимагають обілігатного доступу до кисню. Представники роду Streptomyces здебільшого облігатні аеробні мікроорганізми, вони мають здатність рости й в мікроаерофільних умовах, наприклад в напіврідкому агарі на середовищі із малим вмістом органічної речовини або із неутелізованим джерелом вуглецю. Багато Streptomyces можуть перетворювати нітрати в нітрити в строго анаеробних умовах [4]. Строгі анаероби, розвиваються при повній відсутності кисню, серед актиноміцетів зустрічаються рідко. Це в основному патогенні й паразитичні види, які живуть в організмах тварини та людини. Більшість із них все-таки є факультативними анаеробами, так як порівняно легко стають аеробами при свобідному доступі кисню [ 12 ].

За потребами до реакції середовища (рН) більшість актиноміцетів – нейтрофіли, тобто вони розвиваються на нейтральних середовищах, слабо кислих чи слабо лужних, в межах рН 6.8 – 7.5. Оптимальний рН для їх росту 7-7.2. Деякі актиноміцети ростуть в кислих середовищах при рН 4.5-6.5 і лужних при рН 7.5-8. Дуже рідко зустрічаються види, які розвиваються в дуже кислих умовах при рН 3 – 4.5 і в дуже лужних, де рН> 8 [22]. Більшість представників роду Streptomyces розвиваються при нейтральній реакції середовища але серед них зустрічаються ацедофільні штами, які ростуть при рН 4.5, чи алкалофільні – при рН 10 – 11. Представники роду Micromonospora також нейтрофіли, їх спори дуже чутливі до рН нижче 6.0. Але зустрічаються і алкалофіли . Так, із донних відкладів, рН яких становив 9-10, озера Ченьхай ( Китай ) виділили дев’ять родів актиноміцетів, серед яких Micromonospora домінує [ 20 ]. У кислому середовищі ( рН 4.5 -6.5 ) ростуть Microbispora, Microtetraspora і Streptosporangium [ 23 ].

За відношенням до температурного фактора, оптимум для росту грунтових актиноміцетів лежить в межах +22-37оС. Головним чином, це мезофільні організми, які формують колонії протягом 7 – 14 днів. Рід Streptomyces- типові представники мезофільних актиноміцетів. Серед них також і зустрічаються психрофільні, також термофільні й термотолерантні види. Діапазон температур для росту психрофільних актиноміцетів складає від 0 до +35оС, а температурний оптимум лежить в межах +10 – 15оС. Термофільні актиноміцети мають температурний діапазон +10 – 60оС і вище. Це в основному представники роду Micromonosporaceae, такі як Thermoactinomyces і Thermomonospora [6]. Термотолерантні і термофільні Streptomyces, виділяють, наприклад, із компосту, при температурі +40 – 55оС [9]. Серед виділених термофільних актиноміцетів із донних осадів дванадцяти китайських озер, рід Streptomyces займає 66%, Micromonospora – 25%, Thermoactinomyces – 6%. Велика частина цих актиноміцетів є термотолерантними й можуть рости як при +68оС, так і при +28оС, але є й такі які тільки ростуть при +68оС [ 20 ]. Термофільні актиноміцети формують колонії протягом 2 – 5 днів, а психрофільним видам треба близько 10 тижнів. Спори актиноміцетів можуть витримувати більш високі температури +100 – 120ОС. Ця здатність використовується при виділенні актиноміцетів родів Actinomadura, Kutzneria, Microbispora, Microtetraspora, Nonomuraea, Saccharomonospora, Streptosporangium і Thermobifida із грунтів чи осадів, для того щоб позбавитись від нитковидних бактерій й спор Streptomyces [23]. Представники роду Micromonospora переважно добре ростуть при +20 -40ОС, але не вище +50ОС.

Несприятливі умови середовища – відсутність джерела живлення , екстремальні температури, дуже кисла чи дуже лужна реакція середовища та інші несприятливі умови довкілля актиноміцети здатні переносити у вигляді спор. Спори допомагають актиноміцетам у стані анабіозу переносити несприятливі умови довкілля протягом довгого періоду часу. Достовірних даних про збереження життєздатності актиноміцетів у різних матеріалах відомо досить багато: 12-14 років,сотні років і до 3000 років у мулі озер, в залишках соломи, знайдених під час археологічних розкопок [1]. Наприклад, спори Micromonospora у донних відкладах здатні зберігати протягом 100 років свою життєдіяльність. А представники родів Nocardia і Nocardiopsis, виявлині в шарах льодовика центральної Антарктики, мають вік від 150 до 9400 років. Із 320 метрового шару льодовика, який відповідає віку 12000 років, виділений Streptomyces calvus, причому довготривале перебування у стані глибокого анабіозу при постійних низьких температурах порядку – 55ОС практично не появилось на його основних цитологічних і морфологічних ознаках [1,10]. Із давніх ( 1.8 – 3.0 млн. років ) пізньоплейтоценових горизонтів ріки Чукочья і більш молодих ( 15 – 40 тис. років ) пізньоплейтоценових супісках і суглинках ріки Коньячної виділенні актиноміцети родів Streptomyces і Nocardioides а також представники нижчих актиноміцетів родів Arthobacter, Rhodoccocus, Gordona, Mycobacterium, Microbacterium і Brevibacterium [10].

У екосистемах актиноміцети відіграють роль редуцентів. Актиноміцети продукують широкий спектр позаклітинових ферментів, за допомогою яких вони можуть руйнувати і створювати різні прості й складні органічні речовини. До таких ферментів відносяться: протеази, кератинази, хітинази, ліпази, амілази, лактази, целюлози й інші. Різноманітний спектр джерел живлення для актиноміцетів обумовлює їх важливу роль у природі, а саме кругообіг важливих для життєдіяльності всіх організмів біогенних елементів, таких як вуглеводи, азот, фосфор, сірка [6,26]. В якості вуглецевого живлення актиноміцети використовують різні органічні речовини. Це різноманітні цукри, органічні кислоти ( лимонна, молочна, оцтова і інші ), спирти, крохмаль, декстрин, вуглеводи ароматичного ряду, геміцелюлоза, лігнін, клітковина і інші. Багато актиноміцетів добре засвоюють вуглеводи із речовин таких як керосин, парафін, бензин. Деякі актиноміцети здатні до деструкції каучуку, полівелілових плівок, бітуму і асфальту. В якості джерела азоту актиноміцети використовують як органічні речовини біологічного походження, такі як білки ( казеїн, желатин, кератин ), амінокислоти, протеїни, пептон, так і більш прості мінеральні азотні речовини – нітрати, солі амонію, нітрити [16]. Деякі амінокислоти такі як аргінін, тирозин, аланін стимулюють у пігментованих культур здатність забарвлюватись більш інтенсивно [18]. Актиноміцети є одними із головних учасників процесів мінералізації з’єднань фосфору і його іммобілізації. Виділяючи цілий комплекс ферментів, в тому числі нуклеази і фосфатази, актиноміцети регенерують органічні фосфорвмісні речовини ( фосфоліпіди, лецетин, нуклеїнові кислоти ) до розчинних форм фосфору – фосфатів [17].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат


www.agroxy.com/prodat/zhmyh-159/ivano-frankovskaya-obl

сколько стоит наращивание ресниц