На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Велесова книга – скрижалi буття украïнського народу в прадавнi часи

Реферати > Література українська > Велесова книга – скрижалi буття украïнського народу в прадавнi часи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ

Кафедра

Велесова книга – скрижалi буття украïнського народу в прадавнi часи

Реферат з курсу

«»

студента курсу

ННІ

(спеціальність)

Перевірила:

КИЇВ – 2009

Проблема «Велесової книги» – одна з найважливіших проблем дошевченківського періоду української літератури. Власне, вона як проблема постала саме зараз, коли відбувається процес активного осмислення в контексті загальної історії і культури надто багатьох проблем українського духовного життя.

Ще в 1918-1919 роках академік В.І.Вернадський детально обговорював її з академіком-орієнталістом А.Ю.Кримським, турбуючись, що це по суті зовсім не вивчений період. Невивченим він залишається і зараз, більше того, його вивченню серйозно заважає як позиція церкви, що нині прагне стати державною, офіційною, так і задавнена упередженість деяких учених, які все ще сповідують «євангеліє від академіка Лихачова». Його непохитним послідовником у нашій країні залишається академік П.Толочко.

Очевидно, задля відшукання істини необхідно обрати інший шлях. Що ж таке – «Велесова книга»? Це набір дерев’яних дощечок, в яких містяться перекази, молитви, легенди і розповіді про стародавню слов'янську історію приблизно з VII ст. до н.е. по IX ст. н.е. Автори літературознавчого словника-довідника (ЛСД, Київ: Видавничий центр “Академія”, 1997), видання, нині шанованого в колах дослідників старовини, поставили “Велесову книгу” в контекст української літератури і дали сучасне наукове тлумачення багатьох понять цієї давньоруської писемної пам’ятки. Абсолютно очевидно, що це і є найпродуктивніший шлях осягнення історичної і лінгвістичної істини в підходах до нашого найпершого літопису.

Щоправда, вже є підтверджені дані, що й «Велесова книга» – не найперша в цьому ряду. Зараз ряд солідних дослідників Західної Європи й Америки та Канади ретельно вивчають так званий «Рукопис Войнича» або ж «Послання оріян хозарам» – пам'ятки набагато старшої від «Велесової книги». Ми ж поки що почекаємо певніших повідомлень щодо структури й змісту того рукопису, що зберігається нині у Сполучених Штатах і являє собою добірку добре збережених текстів з елементами староруської мови (якщо мову того пам'ятника можна назвати староруською, вона вочевидь санскритсько-протослов'янська), але в ній вже розшифровано чимало місць, що свідчать про явно давньослов'янський слід її творців. «Велесову книгу» наші білоруські колеги назвали «криницею всіх слов'янських вод». Це рукопис докириличного періоду нашої літератури, названий так на честь старослов'янського Бога скотарства, ремесла і творчості Велеса. Написана, за даними структурно-фонетичного аналізу, у IX столітті нової доби за абеткою з 27 літер, в якій, перемішані з грецькими, було 9 слов'янських (б, ж, ш, щ, ч, ц, ь, у, йа (я)). У відомій за трудами С.Висоцького києво-софійській абетці було 4 слов’янських літери (б, ж, ш, щ). Цю абетку і впорядкували 863 року запрошені з Візантії до Великоморавської держави брати з Солуні Кирило (Костянтин) та Мефодій. Зустрічали цю азбуку й арабські вчені та місіонери (Ібн Фолдан, Ібн ель Недіна зокрема), перський історик Фахр ад-дін Мерверідді та ін. «Черти й різи» – так їх назвав болгарський літописець Храбр Чорноризець. «Панноське Житіє» вказує, що й Євангеліє та Псалтир того часу були виконані «руськими письменами».

«Велесова книга» – це 74 березові й дубові дощечки розміром 38 х 22 см, нанизані на шкіряний ремінець. Знайдені вони були білогвардійським полковником Алі Ізенбеком 1919 року в поміщицькому маєтку Великий Бурлук на Харківщині – вотчині старокозацького роду Донців-Захаржевських, сподвижників Богдана Хмельницького. Маєток погромили й спалили повсталі селяни, пограбували й понищили дуже цінну бібліотеку, в якій, очевидно, й зберігався цей унікальний літопис, що зберігся зовсім випадково. Алі Ізенбек вивіз його в еміграцію, останні сліди рукопису прослідковуються в Бельгії до 1940 року, до самої смерті Алі Ізенбека.

На дощечках ми знаходимо i мiфи про створення Дажбогом свiту та його законiв (перша дощеч­ка), i розповiдь про походження всiх слов'янських племен, про бога Сварога, який створив рiд людський на Землi (25 дощечка). На дощечках 5-А, 4-Г розповiдається про заснування Києва, про народи, якi жили навколо нього, ïх свiтовiдчуття й погляди на життя. Нашi предки з давнiх-давен займалися розведенням худоби, полюванням, рибальством, землероб­ством. Зникнення літопису, як і смерть його господаря, залишаються загадкою багатьох десятиліть. За деякими джерелами, літопис викрав агент гітлерівського гестапо Шеффер, дослідник окультних теорій. Його ім'я зустрічається у складі групи дослідників з фашистської Німеччини, котрі ретельно вивчали найдавніший на Землі космогонічний центр в районі Мелітополя (святилище “Кам’яна могила” на р.Молочній) – пам’ятку часів передтрипільської культури, про яку ми, українці, досі майже нічого самі не знаємо. Матеріали гітлерівської команди, як і великий архів німецьких окультистів, захопила радянська розвідка й вивезла до Москви. Можна думати, ще серед прихованих досі найважливіших матеріалів є і «Велесова книга». Принаймні, на це натякають деякі російські дослідники, зокрема Олександр Ігоревич Асов. Можливо, справа в позиції Російської православної церкви, а може, й Академії наук, яка, це відомо давно, оголосила «Велесову книгу» фальшивкою й підробкою, не показавши вченим самого літопису. Але для всіх нас «Велесова книга» не пропала.

Свого часу близький друг Алі Ізенбека український інженер-емігрант Юрій Петрович Миролюбов-Лядський п’ятнадцять років поспіль (з 1925 р. по 1939 р) вивчав пам’ятку в кабінеті Алі Ізенбека, переписував і перемальовував черти й різи, а також кілька малюнків на дощечках. Ізенбек не дозволяв виносити дощечки зі свого приміщення та відхилив пропозиції бельгійських вчених, які хотіли займатися вивченням дощечок. Миролюбову вдалося зробити лише одне якісне фото та й то не з оригіналу а з прорисів шістнадцятої дощечки, яке й дало назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»).

До речі, один із дослідників і дав лінгвістично неправильну назву пам`ятці: у перших виданнях вона іменується "Влесовою" (замість "Велесової"). Автор неправильної назви Сергій Лєсной з гордістю написав у своєму першому виданні: "Влесовой Книгой пишущий эти строки назвал языческую летопись, охватывающую историю Руси повидимому от 1500 лет "до Дира", тоесть от 650 г. до нашей эры и доведённую до последней четверти 9-го века". Хіба міг він, маючи під руками лише 15% текстів-дощок, помітити, що написання імені Велеса в оригінальних копіях Ю.Міролюбова поліваріантне: Влес, Власве, Влесо, Вльс, Вълес, Волох, кличний відмінок Вълосе (уривки дощечки 33). Як бачимо, у двох із семи варіантів повноголосна вимова імені Велеса зафіксована письмово (через "ерь"), чого багато дослідників не "помітили". Л.Жуковская ж робила експертизу однієї єдиної копії дощечки (нині відомої під № 16-а) і фактів поліваріантного написання слів вона не досліджувала. Оскільки назва Велесова Книга міцно "приклеїлася" до неї, то і ми використовуємо термінологію, що склалася. Як виявилося пізніше, ця назва книги, окрім неправильної лінгвістичної форми, не зовсім точно відображає і її зміст: Велес згадується лише у восьми дощечках. Куди частіше зустрічаємо імена Сварога і Сварожичів (понад 30 дощок), Перуна, Матері Слави, а також кілька десятків молитов і звернень до цих Богів.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат


https://steroid-pharm.com

www.steroid-pharm.com/nandrolone-d.html

www.agroxy.com/prodat/proso-136/luganskaya-obl