На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Економічна система соціалізму

Реферати > Економічна теорія > Економічна система соціалізму

З'єднання в одній особі працівника й власника засобів виробництва визначає трудовий і колективістський характер загальнонародної власності, затверджує соціальна рівність між людьми як найбільш істотний момент соціальної справедливості.

Суть рівності зовсім не в нівелюванні всіх людей по їхніх здатностях, схильностям, потребам і інтересам. Такої примітивної рівності немає, і ніколи не буде. Під соціальною рівністю розуміється рівне відношення до засобів виробництва загальність праці й загальна участь у керуванні.

Соціальна рівність не виключає існування в рамках єдиної трудової асоціації різних соціальних груп. Причому мова йде не тільки про виділення робітничого класу, селянства й інтелігенції, але й про розходження усередині цих шарів, пов'язаних з диференціацією функцій у здійсненні спільної трудової діяльності, у реалізації суспільної власності. Рівність людей у соціальному змісті визначається при соціалізмі насамперед їхнім відношенням до засобів виробництва – неможливістю монопольного використання останніх якою-небудь групою на шкоду іншої, рівним доступом всіх і кожного члена соціалістичного суспільства до роботи на суспільних засобах виробництва. Чим послідовніше дотримується ця вимога, тим більше соціалізму. Тим більше розвинена сама загальнонародна власність.

Корінним завданням перехідного періоду є соціалістичне усуспільнення виробництва, створення соціалістичної системи господарства. Спочатку вона не охоплює всього суспільного виробництва, а виникає у вигляді укладу. Під укладом розуміється певний тип виробничих відносин, що охоплюють значний сектор економіки, а здатних до відносно самостійного відтворення, соціалістичний уклад - це сфера економіки, яка заснована на суспільній власності й перебуває під контролем трудящих. Цей уклад становлять державний і кооперативний сектори економіки, а також підприємства й організації різних суспільних асоціацій трудящих.

Що стосується державного сектора, який виникає ще в рамках буржуазного суспільства, або на етапі демократичних перетворень, необхідні умови для формування соціалістичної системи господарства створюються самим фактом приходу трудящих до влади й зміною соціальної спрямованості ведення виробництва. Для перетворення ж приватнокапіталістичного сектора виникає потреба в проведенні націоналізації засобів виробництва (більших або менших розмірах), тобто передачі їх державі. Вона дозволяє, за словами В.И. Леніна, спочатку оглядати, потім контролювати, а далі й керувати господарським життям держави.

„Батьки соціалізму” казали: „В побуті націоналізація часто змішується з поняттям конфіскації, інакше кажучи, з вилученням засобів без повернення коштів за них. На ділі, однак, конфіскація – лише один з методів націоналізації. Вона є не самоціллю, а засобом по-новому організувати виробництво, забезпечити підвищення його ефективності й на цій основі – ріст добробуту трудящих. Трудящі зацікавлені в тім, щоб взяти виробництво у свої руки „на ходу”, з найменшими втратами”[10]. Таким чином вони виправдовували свої антинародні діяння. Але й досі більшість „червоних” твердить, що народ просто нерозумів їх світлих намірів! При цьому вони попереджають своїх прихильників, що в разі активного застосування даного методу, заможне населення може приховувати власне майно та ресурси.

Більшу специфіку має націоналізація капіталу, що функціонує в акціонерній формі. Тут можливе поширення націоналізації (з більшим або меншим викупом або без нього – залежно від конкретних обставин) лише на контрольний пакет акцій. У дрібних і середніх власників акцій не віднімається нічого, їхня власність зберігається. Більш того, відкриваються додаткові умови для сполучення суспільної й особистої власності в соціалістичному виробництві.

Методи націоналізації багато в чому визначаються розжаренням класової боротьби. У цьому змісті конфіскація – надзвичайний захід, виправданий лише тоді, коли буржуазія у своїй основній масі не схильна йти на угоди й чинить збройний опір. Так було, наприклад, у Радянській Росії, де експлуататорські класи у відповідь на прагнення нової влади знайти компромісні форми перетворень розв'язали громадянську війну. Що й зробило застосування конфіскації в широких масштабах неминучим.

Поряд з націоналізацією частини засобів виробництва можливі використання й муніципалізації. У цьому випадку на певну частину засобів виробництва встановлюється не єдина державна власність, а власність місцевих органів влади. Муніципалізація, як і націоналізація, може проводитися різними методами.

Новий соціально-економічний зміст здобуває після приходу трудящих до влади й та муніципальна власність. яка зложилася ще в умовах капіталізму. У результаті створюються передумови для виникнення муніципальної форми соціалістичної власності, розповсюджуваної насамперед на підприємства й господарські установи, що обслуговують місцеві потреби.

Кооперативний сектор соціалістичного укладу виникає в результаті перебудови на нових принципах раніше існуючих кооперативів, кооперування дрібних виробників міста й села, а також об'єднання індивідуальних засобів на кооперативних початках для задоволення різних спільних потреб.

Налагодження нової системи господарювання відбувається в процесі усуспільнення виробництва на ділі, що припускає реальний контроль і регулювання виробництва з боку трудящих. Завдання такого усуспільнення надзвичайно складні, тому що мова йде про заміну однієї системи господарювання іншій, принципово відмінної. Труднощі рішення цих завдань багаторазово зростають, якщо об'єктивні передумови соціалізму (насамперед велике машинне виробництво й високий рівень його суспільного характеру) ще не зложилися в повному обсязі. У такого роду ситуації (а саме вона була типової для багатьох країн, що входять нині у світову систему соціалізму) соціалістичне усуспільнення виробництва на ділі обов'язково містить у собі не тільки налагодження нової системи господарювання, але й створення її міцної матеріальної основи. Останнє ж припускає корінну структурну перебудову економіки, поглиблення суспільного поділу праці й підвищення ступеня концентрації виробництва, формування матеріально-технічної бази соціалізму, що відповідає системи нових організаційно-економічних відносин.

Наступною складовою суспільного виробництва є товарне виробництво. Спочатку факт наявності даного аспекту в СРСР активно відкидалося, але в 60-ті роки таки було визнано, що товарне виробництво має місце в Радянському союзі. Якраз суспільний поділ праці являється необхідною умовою існування товарного виробництва. Тому він є загальним базисом загального товарного виробництва, який зберігає своє значення протягом всього його існування. З часом цей поділ набуває планомірний характер. Проте крім суспільного поділу праці необхідною умовою існування товарного виробництва є наявність певних форм власності на засоби виробництва та продукти праці.

Матеріальна зацікавленість робітників соціалістичних підприємств в результатах своєї праці являється рушійною силою розвитку соціалістичного виробництва. Звідси випливає необхідність такої економічної форми взаємовідносин між державою та підприємствами, що їй належать, а також між державними підприємствами, при яких держава передає підприємствам засоби виробництва в користування та розпорядження для того, щоб кожне підприємство відшкодовувало свої витрати на виробництво продукції шляхом реалізації цієї продукції на основі принципу еквівалентності. А еквівалентне відшкодування підприємствами витрат живої і суспільної праці втілюється через товарний обмін, товарно-грошові відносини.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат