На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Гуцульська вишившка. Набір серветок

Реферати > Образотворче мистецтво > Гуцульська вишившка. Набір серветок

ЗМІСТ

Вступ.

І. Розділ.

Історія розвитку вишивки.

Територіальні особливості.

І.І. Розділ.

2.1. Матеріали та обладнання.

2.2. Технологічні особливості.

І.І.І. Розділ.

Методика і послідовність виготовлення виробу.

І.V. Розділ.

Методика викладання декоративно-прикладного мистецтва.

Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки

ВСТУП.

ВСТУП.

Народне декоративно-прикладне мистецтво розвивається в наш час у вигляді домашнього ремесла та художніх промислів. Як результат творчої діяльності народних мас, воно тісно пов‘язане з побутом, тому й має головним чином прикладний характер.

Для народного декоративно-прикладного мистецтва характерний постійний зв‘язок з традиціями минулого, в ньому знаходять відображення ті соціально-економічні та культурні зміни, що відбувалися у житті народу в процесі його історичного розвитку.

У кращих творах народних митців минулого, а також у виробах сучасних народних майстрів органічно поєднуються зміст, форма і техніка виконання з функціональним та декоративним призначенням предмета.

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершин його мистецького хисту.

Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах – як прикраса тканин одягового,, побутового, інтер‘єрно-обрядового призначення.

Численні матеріали свідчать, що вишивкою займались майже в кожній селянській хаті. Популярною вона була і в міському середовищі. Чим пояснити, що ніколи не зникала потреба прикрашати одяг, різноманітні вироби для житлових, громадських, культових інтер‘єрів, ритуальних, святкових обрядів тощо?

Наявні фактологічні матеріали допомагають заглянути в далеке минуле вишивального мистецтва.

Вишивки на тканинах і шкірі не могли довго зберігатися. Зношувались вишиті речі, але узори з них повторювались, перефразовувались, видозмінювались. До узорів, вишитих матерями, бабусями, прабабусями, дівчата додавали нові мотиви, кольорові акценти, і кожна робила це по-своєму. А всі разом вони створювали співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження.

Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним колористичним вирішенням – від одноколірного до багатобарвної гами супідрядних одних одному відтінків. У своїх роботах народні майстри відбили одвічний потяг людини до краси, зв‘язок з рідною природою. Про це свідчать хоч би назви деяких швів: солов‘їні очки, зерновий вивід, курячий брід, баранячі роги та інше.

Вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії – геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщини минулого. Її розвиток проходив у єдиному руслі сучасного народного мистецтва, підпорядковуючись його загальним основам.

Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров‘я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і Закарпаттям, Півдня України та ін.

Вишивка – це один із масово поширених, різних за функціональною роллю видів народної творчості, це невичерпне джерело розвитку сучасного народного і професійного мистецтва, художніх промислів. Її життя проходить у загальному руслі багатогранного сучасного суспільного і художнього прогресу.

Народне вишивання – живе мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання – не розгубити його, а передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

РОЗДІЛ І

1.1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ВИШИВКИ.

Вишивка – один з найбільш поширених видів декоративного мистецтва, в якому орнаментальне та сюжетне зображення на тканині, шкірі, повсті виконується різними ручними або машинними швами. Вишивка виникла з появою шитва на примітивному одязі людини кам‘яного віку. Уже в першому тисячолітті до нашої ери вишивка досягла високого художнього рівня в народів Стародавнього Вавілону, Греції, Риму, Китаю, Індії, Ірану. Особливою пишністю відзначалася вишивка Візантії. Вплив її позначився на вишивальному мистецтві країн Середньовічної Європи і Київської Русі.

На Україні вишивка відома з давніх часів і набула великого поширення. Впродовж віків удосконалювалась художня система вишивки, в якій гармонійно поєднуються такі фактори, як матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне вирішення. Крім основного призначення – прикрашення одягу та інтер‘єрно-обрядових тканин, вишивка може бути і самостійним твором (панно, картина, портрет). Спочатку вишивка виконувалась на матеріалах домашнього виробництва – вовняних, лляних, конопляних, а з кінця ХІХ століття – на тканинах і шкірі фабричного виробництва (перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, муслін, плис, плюш, шовк та ін.). Основним матеріалом для виконання вишивки є нитки домашнього і фабричного виготовлення. Вишивали нитками ручного прядіння – лляними, конопляними, вовняними; згодом почали застосовувати нитки фабричного виробництва – заполоч, біль, кумач, волічку, зсукані вовняні нитки, шнури, шовкові, металеві золоті та срібні нитки, виокристовували також у вишивці коралі, перли, коштовне каміння, бісер, металеві пластинки, гудзики тощо.

Є дуже багато видів і технічних способів вишивки. Найбільш поширені – хрестик, гладь, тамбур, вирізування, настил, низь, виколювання, мережка. Застосування різноманітних швів дає змогу створювати вишивані візерунки геометричного і рослинного характеру, а також тематично-сюжетні зображення в багатоколірній гамі від легких контурних і ажурно-сітчастих до рельєфних і суцільно закритих площин. Вишивка завжди тісно пов‘язана з побутом народу, відображає його художні смаки і національну своєрідність. Відомо, що людина палеоліту вперше відкрила можливість творчості шляхом відтворення художньої картини дійсності. Через льодовики і тисячоліття дійшли до нас шедеври епохи палеоліту, не втративши своєї естетичної сили і художньої виразності. З тих віддалених часів збереглися пам‘ятки, які в певній історичній послідовності засвідчують художній рівень анімалістичних творів, антропоморфних зображень, знаків.

Славнозвісні пам‘ятки археології часів палеоліту на Україні, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, розкривають складну абстрактно-знакову систему відображення дійсності, початки зародження геометричного орнаменту. Круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки – елементи меандру, ці строгі мотиви, які ми сприймаємо як абстрактно-геометричні, декоративні, у свій час виступали як сюжетні зображення людей, землі, води, птахів та ін. В ранніх землеробських культурах ромбічним узором – символом родючості покривали глиняні жіночі фігури богинь, посудини-жертовники. Простий ромб з крапкою посередині виражав ідеограму засіяного поля; ромб з відростками або завитками на зовнішніх кутах був символом родючості.

Минали віки. На території нашої країни змінювались народи. Збагачувалися знання людей про навколишній світ і про себе. Магічний зміст геометричного орнаменту поступово змінювався, з‘являлися нові мотиви, знаки, обереги.

Через тисячоліття тягнуться зв‘язки орнаментальних схем, які постійно видозмінювались, збагачувались, залежно від конкретних соціально-історичних умов. Дослідники підкреслювали, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс, через віки тотожність з орнаментом попередніх епох, особливо з античним геометричним орнаментом. Історичні джерела свідчать про те, що вишиті рушники, скатертини вішали в язичеські часи на деревах, молитовниках, хащах. Про поширення вишивки на території сучасних земель України свідчать збережені археологічні матеріали, повідомлення літописців, мандрівників.

Важливими свідками про вишивку на території сучасних південно-українських земель є численні “кам‘яні баби”, на яких чітко позначені вишивки на уставках, подолах, манжетах.

В епоху Київської Русі вишивка золотими і срібними нитками зазнала розквіту і поширення в побуті феодальної знаті. Вона була популярною й оцінювалась як надзвичайна коштовність. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільний одяг, тканини для храмів. Важливі історичні відомості про місце виготовлення вишивок, про людей, які нею займалися. Так, у ХІ столітті сестра Володимира Мономаха Ганна Всеволодівна прийняла постриг у київському Андріївському монастирі й організувала школу, де молоді дівчата вчились вишивати золотом і сріблом. Київ був центром вишивального мистецтва золотом і сріблом. Тут організовувались при монастирських школах майстерні. Дружина Рюрика Ростиславовича Ганна вишивала тканини для себе, своєї родини, для Видубецького монастиря. Вишивка була важливим заняттям і в родинах великих князів.

Вишивка золотом і сріблом вимагала неабиякої майстерності технічного виконання складних композиційних зображень, які несли в собі сліди давнього язичницького змісту, містили і новіші зооморфні, геометричні мотиви. Вишивки виконувались золотом і сріблом, в основному на цупких шовкових тканинах технікою “в прокол”, технікою “шов по формі” та шов “в ялиночку”. Техніка “в прокол” була домінуючою, лише в кінці ХІІ – на початку ХІІІ століття вишивальниці почали вишивати складні орнаментальні і сюжетні зображення технікою “в прикріп” – золоті нитки накладались одна біля одної щільно на тканину і прикріплювались до неї дрібними, ледь помітними шовковими стібками.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат


topobzor.info