На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сучасні концепції праворозуміння. Поняття і ознаки права

Реферати > Історія, теорія держави і права > Сучасні концепції праворозуміння. Поняття і ознаки права

Розпочинаючи до визначення поняття права, ми повинні зна­ти, що йтиметься не про безпосередньо-соціальне, а про юри­дичне право, не про природне, а про позитивне право, тобто про право, виражене в законах, інших джерелах, які є результа­том цілеспрямованої вольової діяльності законодавців, суддів, самих суб'єктів права. Відокремлюючи позитивне право від при­родного, слід зважувати й на те, що юридичні норми можуть бути одночасно втіленням природного права, носієм природно-правових цінностей. Коротше це можна сказати так: «позазаконодавче» (природне) право може стати і стає «законодавчим».

Отже, ми розглядатимемо, головним чином, «законодавче» право, юридичне право, позитивне право, котре є волевиявлен­ням держави, полягає у регулюванні суспільних відносин за до­помогою норм і забезпечується її примусовою силою.

Кожна історична епоха виробляла своє розуміння права. Є кілька оригінальних концепцій походження, сутності та при­значення права, створених за тисячоліття.

Сучасні наукові концепції (теорії) праворозуміння можна звести до трьох підходів:

1. Ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий; вихід­на форма буття права — громадська свідомість; право — не тек­сти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові но­рми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнен­ня та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності. При такому під­ході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядаєть­ся як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.

2. Нормативний (позитивістський): вихідна форма буття, права — норма права, право — норми, викладені в законах та інших нормативних актах. При такому підході відбувається ототожнення права і закону. Водночас нормативне праворозуміння орієнтує на такі властивості права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання.

3. Соціологічний: вихідна форма буття права — правовідноси­ни; право — порядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей. При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його «дія» у житті — у сфор­мованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не його створення правотворчими органами у формі закону та ін­ших нормативно-правових актів. При усій цінності врахування «життя» права в суспільному середовищі, прихильники цього підходу плутали самостійні процеси правотворчості та застосу­вання права, тоді як умовою дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльність правозастосувальника в межах, встановлених законом.

Віддати перевагу слід інтегративному підходу, який враховує і поєднує усе цінне в зазначених концепціях праворозуміння.

Поняття і ознаки права

Право — система норм (правил поведінки) і принципів, вста­новлених або визнаних державою як регулятори суспільних від­носин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуаль­них інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма за­ходами легального державного впливу аж до примусу.

Якими є специфічні ознаки права?

1. Вираження міри свободи, рівності та справедливості озна­чає, що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві. Право є мірою свободи та рівності людей, установленою державою та­ким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. І цією мірою є справедливість. Повної свободи досягти не мож­на, проте можна бути вільним у тій мірі, у якій вільні інші. У праві свобода трансформується в суб'єктивні права, яким відповіда­ють обов'язки, що їх обмежують. Своїм загальним масштабом і рівною мірою право вимірює, «відміряє» і оформляє саме свобо­ду в людських взаємовідносинах, свободу індивіда. Свобода невіддільна від справедливості і становить її підставу. Свобода зав­жди є обмеженою конкретними рамками (мірою), які не допус­кають антигромадських актів «користування свободою». Не­рівність у свободі.

Але не завжди, не за усіх історичних часів була рівність у свободі, єдина для усіх міра свободи. Приміром, кріпосне право закріплювало становище несвободи селянина. Віднімаючи сво­боду в селянина, воно віддавало свободу пану. Міра свободи кріпака і пана — різна. По суті, кріпосне право — це вираження через закон свободи поміщика. Всяке право містить у собі еле­мент свободи, міру свободи, дарма що ця свобода й може бути, односторонньою, має характер привілею однієї особи на шкоду іншій. У такому разі через право як систему норм, виданих дер­жавою, виражається воля панівного класу, свавілля панів і не­свобода селян. Селяни віднесені не до суб'єктів, а до об'єктів права. До них не є застосовним принцип правової рівності. Таке право не може бути справедливим, тому що не виражає міру свободи, рівну для усіх. Справедливість — це баланс інтересів: влади і громадянина, виробника і споживача, продавця і покуп­ця, роботодавця і робітника тощо. Справедлива міра свободи характеризує зміст права, а загальнообов'язковість права, що засновується на легітимному примусі, є його формальною влас­тивістю, яка має істотний характер.

Найвище суспільне призначення права — забезпечувати у нормативному порядку свободу в суспільстві, підтверджувати справедливість, виключити сваволю і свавілля з життя суспільс­тва. Неспроста ще римські юристи писали: jus est ars boni et aequi — право є мистецтво добра та справедливості. Із загальносоціальної точки зору право — це міра свободи і справедливості. з формальної точки зору право — це міра свободи та справедливості, яка фактично захищена в цьому суспільстві.

2. Нормативність виявляє сенс і призначення права. Нормативністю права до суспільного життя вносяться істотні елементи єдності, рівності, принципової однаковості — право виступає як загальний масштаб, міра (регулятор) поведінки людей. За допомогою норм права регулює різні суспільні відносини, слугує знаряддям втілення в життя політики держави, засобом організації її різнобічної управлінської та іншої діяльності. У нормативності є одна істотна риса: право виражається в нормативних узагальненнях (загальні дозволяння, загальні заборони, загальні зобов'язування), які встановлюють межі досягнутої свободи, межі між свободою і несвободою на певному ступені суспільного процесу.

3. Формальна визначеність права означає чіткість, однознач­ність, стислість формальних правових приписів, виражених у за­конах, указах, постановах тощо. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки. Саме тому суб'єкти права чітко знають межі правомірної і неправомі­рної поведінки, свої права, свободи, обов'язки, обсяг і вид від­повідальності за вчинене правопорушення. Вираження норм у законах, інших нормативних актах, встановлення формальної рівності — це основна ознака формальної визначеності права.

4. Системність права полягає в тому, що право — це не про­сто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані та узгоджені. Системність вноситься до права законо­давством. Лише системне, несуперечне право, яке виражає свою сутність через принципи, здатне виконати завдання, що поста­ють перед ним. Сьогодні в Україні найважливіше і найнагальніше завдання — відновити і зміцнити системність права, оскіль­ки неузгодженість нормативно-правових актів розірвала систе­моутворюючі зв'язки між юридичними нормами.

5. Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів означає, що в праві проявля­ється та втілюється воля, змістом якої є інтерес. Право акуму­лює суспільну, групову та індивідуальну волю громадян у їх гар­монічному поєднанні, злагоді та компромісах. Воля пронизує діяльність людини, її цілеспрямовану поведінку в усіх, у тому числі й у правовій, сферах життя. Розуміння волі в праві виклю­чає зведення права до знаряддя насильства держави, засобу при­душення нею індивідуальної волі. Створюється ілюзія, що право виходить від держави. Насправді в ідеалі держава в особі своїх законодавчих органів «підносить до закону» суспільні, групові та індивідуальні інтереси, які відповідають принципам справед­ливості, свободи, демократії, рівності, гуманізму.

6. Загальнообов'язковість права виражається в тому, що вста­новлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни. Загальнообов'язковість, загальність праву надає те, що в ньому виражаються узгоджені інтереси учасників регульо­ваних відносин, що воно має нормативний характер.

7. Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до при­мусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права додержуються та виконуються доб­ровільно, в силу внутрішнього переконання. Значна частина на­селення підкоряється вимогам правових лише тому, що за пра­вом постає держава. Державна охорона правових норм містить у собі державний легальний примус, різні організаційні, орга­нізаційно-технічні, виховні та превентивні (попереджувальні) заходи державних органів з дотримання та виконання грома­дянами юридичних норм. До порушників вимог норм права компетентні державні органи можуть застосовувати заходи юри­дичної відповідальності приписів— дисциплінарної, адміністра­тивної, кримінальної. Тим самим держава забезпечує загально­обов'язковість норм права.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат


У нашей компании важный портал , он описывает в статьях про заказать мебель http://atrox.com.ua
avanafil 100mg

РїРѕРґСЂРѕР±РЅРѕ biceps-ua.com