На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Предмет і завдання курсу Історія економічних вчень

Реферати > Історія економічних вчень > Предмет і завдання курсу Історія економічних вчень

1. Предмет курсу

Економічне життя суспільства є надзвичайно багатогранним. Йо­го вивчає система економічних наук, які включають науки про за­гальні закони економічного розвитку, галузеві економічні науки, науки, що розглядають конкретні економічні процеси та явища, на­уки про народне господарство.

Кожна з них має свій предмет, своє коло досліджуваних питань. Першість серед усіх економічних наук належить економічній теорії (політичній економії). Політична економія як наука склалась у XVII ст. Вона є результатом тривалого історичного розвитку еконо­мічної думки,

Економічна думка зародилась у глибокій давнині і пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових теорій. Очевидно, уже в первісному суспіль­стві люди замислювались над економічними явищами. Але ці їхні погляди ще не складалися в будь-яку систему. Перші спроби систе­матизації економічних поглядів можна віднести до стародавньої до­би й середньовіччя. Проте й вони ще не склались у наукові системи.

Економічні знання стали самостійною галуззю досліджень у XVI—XVII ст. — в епоху меркантилізму, хоч і тоді дослідники за­ймалися аналізом тільки окремих економічних проблем.

Видатний економіст Йозеф Шумпетер писав, що меркантилізм був не стільки науковим напрямом, скільки практичною політикою. Так само і література меркантилістів була вторинним явищем і міс­тила лише зачатки науки.

Таку оцінку меркантилізму заперечує відомий англійський еко­номіст M. Блауг. Він пише, що не можна, наслідуючи Шумпетера, «зводити меркантилізм лише до другорядної течії поступального розвитку економічного аналізу». У меркантилістській літературі вже містилися основні елементи класичного підходу, підкреслює Блауг.

Меркантилістів цікавили, зокрема, питання визначення суті ба­гатства, яке вони ототожнювали із золотом і сріблом, регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу дорогоцінних металів у країну, заохочення експорту, протекціоністські тарифи на імпортні товари тощо.

Зрозуміло, що в добу панування торгового капіталу основними були питання, зв'язані з торгівлею. Іще не існувало науки, яка б грунтувалась на економічних законах і охоплювала всі сфери люд­ської економічної діяльності. Початки такої науки було закладено А. Смітом — представником класичної політичної економії. Саме А. Сміт створив першу систему політичної економії, узагальнивши нагромаджені до нього окремі економічні знання.

Послідовники й учні А. Сміта розвивають теорію, вносять в неї нові ідеї. Згодом з'являється критична течія у політичній економії, представники якої (зокрема С. Сісмонді, котрий називав 'себе учнем А. Сміта) виступають із критикою «економічної ортодоксії». Ця критика забезпечила появу нових напрямів економічної думки.

Формуються соціалістичні ідеї. Виникає утопічний соціалізм, з'являється марксизм, який проголошує себе науковим соціалізмом.

У 70-х роках XIX ст. економічна думка була репрезентована, з одного боку, історичною, а з іншого — суб'єктивно-психологічною школою, яка ознаменувала розвиток політичної економії на нових, маржинальних (граничних) засадах. На цих засадах наприкінці XIX ст. формується неокласичний напрям економічної думки, з по­явою якого зв'язане становлення мікроекономіки.

Новим етапом розвитку політичної економії стала поява у 30-х роках так званого кейнсіанства.

Кейнсіанці, на відміну від неокласиків — прихильників економі­чного лібералізму, на перший план висувають проблему регулюван­ня ефективного попиту. З появою кейнсіанства зв'язане також фор­мування нового розділу економічної науки — макроекономіки.

Неокласичний напрям і кейнсіанство з моменту їхньої появи і до наших днів пройшли складний еволюційний шлях, по черзі виходя­чи на перший план і в економічній теорії, і в економічній політиці.

Своєрідним напрямом економічної думки є інституціоналізм, який виник наприкінці XIX — на початку XX ст. Цей напрям, який за предмет свого дослідження взяв переважно позаекономічні фак­тори, розширив поле аналізу економічних наук, інтегрував економі­чну теорію з іншими суспільними науками.

Значний внесок у розвиток економічної думки зробили соціал-реформістські концепції. Знання цих концепцій є практично цінним для формування ринкової економіки в пострадянських країнах.

Зрештою, не можна обминути процес історичного розвитку еко­номічної думки в нашій країні. Тривалий час українська економічна думка взагалі не досліджувалась, а видатні українські економісти оголошувались російськими і вивчались у відповідному контексті єдиного суспільно-економічного простору.

Процес розвитку економічних поглядів та ідей і є предметом іс­торії економічної думки. Цей курс охоплює також економічні по­гляди, які не склалися в систему.

Складовою частиною його є історія економічних учень, тобто економічних поглядів, які об'єднувались у певну систему. Таким чином, історія економічних учень є поняттям вужчим, ніж історія економічної думки. А історія політичної економії, у свою чергу, є основою історії економічних учень.

Зрозуміло, що цей розподіл є досить умовним. Будь-який підруч­ник з історії економічних учень розглядає, власне, історію економі­чної думки, досліджує процес виникнення й розвитку економічних поглядів та ідей, починаючи зі стародавнього світу. Тобто історія економічної думки та історія економічних учень ототожнюються.

Французькі економісти Ш. Жід і Ш. Ріст у підручнику з історії економічних учень2 як синонімічними користуються термінами: іс­торія економічних учень, історія економічних ідей, історія економіч­ної думки, історія політичної економії.

Те саме стосується і вже згадуваного підручника з історії еконо­мічної думки англійського економіста М. Блауга. Він уживає термі­ни: історія економічної думки, історія економічної науки, історія економічної теорії. Усе це дає підстави зробити висновок, що йдеть­ся, власне, про історію економічної науки в більш чи менш широких межах.

Щодо методико-методологічних засад аналізу історії економіч­ної думки, то вони можуть бути різними залежно від того, якої мети бажає досягти дослідник. У літературі виділяють, в основному, два принципи, два методи: історичний, або хронологічний, і логічний. Історичний підхід передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та формування. Він дає змогу проаналізувати сукуп­ність поглядів, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих ідей. Такий підхід може поєднуватися з аналізом со­ціально-економічних умов, що в них формувалися ці погляди та ідеї.

Логічний метод грунтується на дослідженні еволюції концепцій чи теорій, без достатнього урахування їхнього зв'язку з іншими тео­ріями та з історичними умовами. У такому разі досліджуються самі тільки теорії, концепції, логіка їхнього розвитку. Досить часто оби­два методи поєднують.

Варто згадати і так званий мотиваційний, або класовий, метод, коли аналіз економічної думки підпорядковується економічній мо­тивації. Визначаються класи, які ведуть боротьбу за відповідну част­ку кінцевого продукту, а відтак — класова позиція теоретиків, ідео­логів того чи того класу. Цей метод використовував К, Маркс і його послідовники.

Не заперечуючи наявності такої боротьби, треба, проте, урахову­вати, що це лише одна зі складових характеристик суспільства, а її теоретичне обгрунтування — одна зі складових економічної теорії. Очевидно, річ у тім, щоб теоретично вирішувати передовсім питан­ня ефективного функціонування економіки.

Може застосовуватись і територіальний метод, що передбачає до­слідження історії економічної думки в певних країнах. Кожний метод має свої переваги і недоліки. Застосовується той чи той метод, як уже зазначалось, залежно від того, які завдання ставить перед собою до­слідник. Може використовуватись поєднання різних методів, особли­во у разі навчальних, а не безпосередньо наукових завдань.

З проблемою методико-методологічних засад дослідження й ви­кладу матеріалу безпосередньо зв'язане питання періодизації історії економічної думки та визначення пріоритетів, що підлягають аналізу.

Економічні теорії та школи можна досліджувати відповідно до історичної послідовності їхнього виникнення й розвитку, тобто ко­ристуватись історичним методом дослідження. Саме таку періоди­зацію подано в цьому підручнику. Тут досліджується історія еконо­мічної думки Стародавнього світу та середньовіччя, теорія меркантилізму, що охоплює XV—XVII ст., класична політична еко­номія та її еволюція у XVIII — першій половині XIX ст., а також виникнення критичного напряму в політичній економії і формуван­ня соціалістичних ідей (перша половина XIX ст.).

Друга половина XIX ст. характеризується формуванням марксиз­му, виникненням маржиналізму, розвитком ідей історичної школи та становленням неокласичного напряму. У рамках XX ст. аналізується виникнення та еволюція основних напрямів сучасної економічної ду­мки: неокласичного, кейнсіанства та інституціоналізму. Предметом дослідження є також соціал-реформізм і радянська економічна думка. Отже, в даному разі періодизація здійснюється за історико-хроноло-гічною ознакою. Проте історичні межі, етапи розвитку економічної думки виокремлюються відповідно до панівних економічних теорій.

У марксистській літературі застосовувався класовий принцип періодизації в поєднанні з формаційним. Аналізувалась економічна думка Стародавнього світу, середньовіччя (феодалізму), доби капі­талізму й соціалізму. У рамках капіталізму економічна думка поді­лялась на буржуазну класичну (наукову) та буржуазну вульгарну (ненаукову). Розглядалась також дрібнобуржуазна економічна думка.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат


velotime.com.ua/product/comanche-niagara-fs/

agroxy.com/prodat/sahar-167/harkovskaya-obl