На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Типи комунікаторів

Реферати > Журналістика > Типи комунікаторів

ВСТУП

Одним із важливих компонентів системи масової комунікації є комунікатор. На розглянутих раніше моделях комунікації комуні­катори представлені переважно як статичні параметри системи спіл­кування, як конституюючі елементи структури комунікації. Де­які уче­ні намагалися показати комунікаторів у вигляді динаміч­них під­систем, функції яких зумовлені соціально-психологічними, полі­тич­­ними, культурологічними факторами (див. моделі Малецького, Шрам­ма та ін.).

Необхідність аналізу комунікаторів як учасників процесу спілку­вання є беззаперечним. Власне, характер, зміст, спрямування кому­ні­кації залежать від постатей комунікаторів.

Перш ніж говорити про типи комунікаторів необхідно розглянути загальнонаукові й методологічні засади аналізу осіб, від яких зале­жить процес комунікації. Цей аналіз є надзвичайно важливим з ог­ля­ду на те, що ми постійно перебуваємо в ситуації обговорення питань: хто такий журналіст, хто такий редактор, ким є для нас чи­тач, глядач, слухач. Ми плануємо й здійснюємо свою професійну ді­­­яль­ність, беручи до уваги побажання й потреби цих осіб.


Такою загальнонауковою й методологічною основою розмови про природу комунікатора є теорія діяльності або її варіант тео­рія мовної діяльності.

Основним концептом теорії мовної діяльності є уявлення про лю­дину як про активного мовця або сприймача повідомлення, які пе­ре­бувають у стадії породження або сприймання та розуміння ви­словлювання. Таким чином, можна сказати, що процес комуніка­­ції відбувається у формі породження висловлювання, повідом­лення, твору, тексту і в формі сприймання та розуміння висловлю­вання, повідомлення, твору, тексту.

Отже, з погляду форми комунікації, комунікатори поділяються на ко­­­му­ніката й комуніканта (див. лекцію 1).

Ким же є комунікатор на етапі породження або сприймання ви­слов­лювання? Яка його природа?

Відповівши на ці запитання, ми зможемо поділити комунікаторів на професійних і непрофесійних.

Професійним комунікатором є той комунікатор, який усвідом­лює власні процеси передачі або споживання інформації, керує ни­ми, удосконалює свої уміння й навички, професіонально (тобто май­стерно) організовує процес передачі або переробки інформації.

В основі будь-якої професійної діяльності лежить активність лю­ди­ни у вигляді системи умінь та навичок. В цілому, ця система властива людям у звичайних, не виробничих ситуаціях, у яких проявляються прості форми відносин між людьми. Усвідомивши цю активність, на науковій основі оцінивши доцільність і необхід­ність своїх навичок як автоматично і точно виконуваних дій, спря­мо­ваних на досягнення певного результату, удосконаливши систему навичок, людина таким чином перетворила цю активність у програ­му, а результат — у мету специфічної для неї — виробничої діяль­ності. Те, що в звичайних ситуаціях людина робить автоматично, майже несвідомо, у виробничій ситуації вона добре усвідомлює. Во­на контролює свої дії, керує ними, удосконалює їх структуру. З цьо­го випливає, що психологічною основою формування людини як спеціаліста є обов’язкове усвідомлення своєї активності в звичай­них ситуаціях, контроль за нею, можливість удосконалення її струк­тури на науковій основі й перетворення її в предмет особ­ливого виду діяльності, що називається виробничою або професійною. На цій психологічній основі виникає виробничник, ділова людина, про­фесіонал.

Таким чином, оволодіння спеціальністю можливе завдяки ви­в­чен­ню свого “виробництва”, тобто завдяки оволодінню тим проце­сом, який є суттю “виробництва”. Відповідно, спеціаліст повинен мати систему таких професійних умінь, які формуються на основі знання про своє “виробництво” і являють собою складну систему інтелектуальних та фізичних дій, спрямованих на оволодіння вироб­ничим процесом з метою отримання необхідного результату. До речі, професійні уміння й покладені в їх основу професійні навички називаються професіограмою.

Отже, питання про професійного комунікатора пов’язане з аналі­зом тієї психологічної основи, на якій і формується його профе­сіо­налізм.

До професійних комунікаторів належать професійні мовці та про­фесійні співбесідники (аналітики мовлення).

Професійні мовці формуються на основі усвідомлення процесів породження висловлювання, механізмів виникнення повідомлення, усвідомлення тих факторів (чинників), які впливають на мовця під час виникнення повідомлення.

У теорії мовної діяльності виділяють такі фактори, які впливають на механізм породження висловлювання: мотив, мета, смисл, ситу­ація.

Мотив. Мотив — це опредмечена потреба людини. Якщо у лю­ди­ни є потреба зробити добро, то ця потреба має бути виражена у конкретних формах бажання і конкретних предметах людської ді­яль­ності, які можуть нести добро. Мотив, таким чином, виступає сти­мулом, поштовхом діяльності людини. Він визначає зону адек­ватних для задоволення потреби цілей, а також зону адекватних йо­му дій. Так, зробити добро, наприклад, у формі матеріальної допо­моги передбачає ряд фізичних та інтелектуальних дій, що здійсню­ються, зокрема, у мовній формі, тобто мовлення. Мовлення при цьому є підсистемою дій, які включаються в загальну систему дій, ви­к­ликаних мотивом. Мовлення, на думку О. О. Леонтьєва, осново­положника радянської психолінгвістики, не є самоціллю. Воно по суті не є діяльністю, а є системою дій, які підпорядковані, як і інші, немовні дії, потребам людини та мотивові. Мовлення — це засіб, знаряддя досягнення певних цілей.

Те, які саме дії будуть виконані під упливом мотиву, залежить від інших факторів, зокрема ситуації.

Ситуація. Варто говорити про соціальну ситуацію та її варіанти, наприклад комунікативну ситуацію.

Соціальна ситуація має свої параметри: соціальний час, соціаль­ний простір, соціальні ролі.

Залежність будь-якої дії, і зокрема мовної, від соціального часу очевидна. У народній свідомості відбита ця залежність через мож­ли­вість/неможливість вибору тієї чи іншої теми, наприклад, від пе­рі­оду дня чи ночі або іншого часового періоду. Так, перед сном не можна згадувати чорта; коли квочка висиджує курчат, не можна у дворі говорити про смерть і т. п. Якщо ж необхідність сказати є, то вдаються до евфемізмів.

Соціальний простір також впливає на виконання, зокрема, мов­них дій. У нас — за кордоном, тут — там, у місті — у селі і т. д. — ось та просторова парадигма, від якої залежить тема, розробки теми і т. п.

Соціальні ролі — це люди, які мають певний соціальний статус, певний вік, певний рівень розвитку, певну психологію, певний спихофізіологічний стан у момент породження висловлювання або його сприймання. Мовець враховує всі ці параметри соціальних ролей, перебуваючи в той же час сам соціальною роллю. І від його параметрів залежить його ж мовлення.

Під упливом мотиву й соціальної ситуації формуються цілі дій, або завдання (мета дана у конкретних умовах називається завдан­ням).

У комунікативній ситуації формуються комунікативні цілі (кому­ні­кативні завдання), які мають бути досягнутими мовцем для задо­во­лення потреби.

Ціль — це прогнозований, уявний результат дії, який має бути до­сяг­нуто і який зберігається в пам’яті до тих пір, поки реальний ре­зультат дії не збіжиться з уявним, тобто поки мети не буде досяг­ну­то. Кожна мета має свій предметний зміст. Предметним змістом комунікативної мети завжди є певна фізична, емоційно-вольова або розумова реакція співбесідника.

У системі означених факторів відбувається процес породження ви­­слов­лювання. Таким чином, своїми мовними діями мовець ніби від­повідає на запитання: що, де, коли, з ким, для чого, під упливом чо­го. Аналізуючи мовлення людини, важливо збагнути смисл сказа­ного чи написаного, тобто з’ясувати причину, стимул, мотив мов­лення. Смисл мовлення (комунікативний смисл) — це відношення комунікативної мети до мотиву діяльності.

Серед професійних комунікаторів є й професійні співбесідники. Про­фесійними співбесідниками можуть бути читачі, глядачі, слуха­чі, які виступають у ролі аналітиків та інтерпретаторів мовлення.

Для розуміння того, на якій основі формується читацький профе­сіо­налізм, необхідно розібратися в механізмах сприймання й розу­мін­ня висловлювання.

Першим i найбiльш аксiоматичним положенням теорiї сприйман­­­ня й розумiння висловлювань є закон Гумбольдта-Потебнi про об'­єк­тивнiсть суб'єктивiзму читацького розумiння твору. "Здається, нi­би думка ­­­в мовi переходить повнiстю або частково до того, хто слу­хає, хоч вiд цього не зменшується розумової власностi мовця, як по­­­лум'я свiчки не зменшується вiд того, що вона очевидно дiлиться ним iз сотнею iнших,— писав О.О.Потебня, цитуючи В.Гумболь­­­дта.— Але як в дiйсностi полум'я свiчки не подрiб­нюється, тому що в кожнiй iз палаючих свiчок загораються свої гази, так i мо­­­ва тiльки збуджує розумову дiяльнiсть того, хто розумiє, який, розу­мiючи, думає своєю власною думкою. "Люди,— говорить Гум­­­больдт,— розумiють один одного не таким чином, що справдi пе­­­редають один одному знаки предметiв... i не через те, що взаєм­­­но змушують себе створювати одне й те ж поняття, а через те, що зачiпають один в одному ту ж ланку ланцюга чуттєвих уявлень i понять, торкаються до тiєї ж клавiшi свого духовного iнструмен­­­та, через що в кожному виникають вiдповiднi, але не тi ж понят­­­тя". I далi: "Розумiння iншого вiдбудеться вiд розумiння самого себе".

У цьому визначеннi процесу розумiння криється об'єктивний факт суб'єктивiзму людського розумiння, оскiльки кожен думає своєю власною думкою. Таким чином, процес розумiння не є пасив­­­ним вiдтворенням почутого, "це акт конструювання бiльшою мiрою, нiж рецепцiї". Було б неправильним думати про того, кому повiдомлення адресованi, як про пасивно сприймаючий суб'єкт. Мовний вплив стає можливим лише при певнiй творчiй дiяльностi адресата.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат


levitra compresse

https://best-mining.com.ua

best-mining.com.ua